Зміст
Шостого листопада 1960 року Київ увійшов у клуб міст з метрополітеном, ставши другим містом Радянського Союзу після Москви з підземкою. Червона гілка або офіційно Святошинсько-Броварська лінія М1 стала першою артерією київського метро, яка з’єднала п’ять станцій від Вокзальної до Дніпра через історичний центр міста. За шістдесят п’ять років лінія розрослася до вісімнадцяти станцій, протягнувшись від Академмістечка на заході до Лісової на сході через двадцять чотири кілометри підземних тунелів і наземних естакад. Червона гілка обслуговує шість районів столиці, щодня перевозить сімсот-вісімсот тисяч пасажирів, що становить більше третини всього пасажиропотоку київської підземки. На червоній лінії розташована найглибша станція метро у світі Арсенальна на глибині сто п’ять з половиною метрів, світовий рекорд який тримається шістдесят п’ять років без конкуренції. Розбираємо схему червоної гілки, всі вісімнадцять станцій з районами та історією відкриття, графік роботи з інтервалами руху, особливості функціонування під час повітряних тривог, унікальні факти про Арсенальну та історію першої лінії київського метрополітену.
“Червона гілка — це місце, де народилося київське метро. Шостого листопада 1960 року п’ять станцій відкрили нову еру громадського транспорту столиці.”
Схема червоної гілки метро
Червона лінія київського метро позначається на всіх схемах яскравим червоним кольором і має офіційний індекс М1, що вказує на першість серед трьох діючих гілок столичної підземки.
Загальна інформація
Офіційна назва Святошинсько-Броварська лінія походить від географічних напрямків: Святошин на заході і Бровари на сході, хоча кінцеві станції розташовані в інших точках. Позначення червоним кольором на картах метро сталося ще в шістдесяті роки і збереглося до сьогодні як історична традиція першої лінії.
Кількість станцій досягла вісімнадцяти у 2003 році після відкриття Академмістечка і Житомирської, що зробило червону гілку другою за величиною після синьої лінії з двадцятьма станціями. Для порівняння зелена лінія налічує лише шістнадцять станцій.
Довжина лінії становить двадцять три цілих дев’ять десятих кілометра від Академмістечка до Лісової, що робить її середньою за довжиною між синьою двадцять вісім кілометрів і зеленою двадцять три з половиною кілометри.
Рік відкриття першої черги 1960 знаковий для всієї історії київського метро. Будівництво почалося у 1955 році, тривало п’ять років в складних геологічних умовах правого берега Дніпра. Перші п’ять станцій Вокзальна, Університет, Хрещатик, Арсенальна, Дніпро запрацювали одночасно, відкривши епоху швидкого транспорту в столиці.
Напрямок руху захід-схід через центр міста зручний для з’єднання віддалених спальних районів Академмістечка і Святошина з промисловими зонами лівого берега і житловими масивами Лівобережної, Дарниці. Червона гілка перетинає Дніпро по Метромосту, побудованому спеціально для метрополітену.
Кінцеві станції
Західна кінцева Академмістечко відкрита у 2003 році стала останнім розширенням червоної гілки на захід. Станція обслуговує великий житловий масив, Київський політехнічний інститут, науково-дослідні установи Академії наук. З Академмістечка о пів на шосту ранку відправляється перший поїзд у напрямку центру і лівого берега.
Східна кінцева Лісова відкрита ще у 1968 році залишається незмінною понад п’ятдесят років. Станція розташована в Деснянському районі біля великого лісового масиву, обслуговує старі квартали Троєщини і житлові масиви довколишніх вулиць. Плани продовження на Троєщину обговорюються десятиліттями, але реалізації немає через відсутність фінансування.
Центральні станції Театральна, Хрещатик, Університет формують серце не тільки червоної гілки, а й усього київського метро. Хрещатик відкритий у 1960 році обслуговує головну вулицю столиці, щодня пропускає вісімдесят тисяч пасажирів, які виходять у центр або змінюють гілку на синю через перехід до Майдану Незалежності.
Час у дорозі від Академмістечка до Лісової становить сорок п’ять хвилин чистого часу в поїзді без урахування очікування на платформі. Це середній час для проїзду по одній гілці київського метро, менше ніж на синій п’ятдесят хвилин, але більше ніж на зеленій тридцять п’ять хвилин.
Пересадочні вузли
Театральна на червоній лінії з’єднується з Золотими Воротами на зеленій через підземний перехід довжиною триста метрів, який долається за п’ять хвилин неквапливим кроком. Перехід оздоблений мармуром, має ескалатори, широкі коридори для великого пасажиропотоку.
Хрещатик пов’язаний з Майданом Незалежності на синій гілці через найкоротший перехід у київському метро всього сто метрів або три хвилини ходьби. Це найзавантаженіший вузол столичної підземки, де щодня перетинаються маршрути десятків тисяч пасажирів з усіх районів міста.
Університет на червоній лінії формально не має прямого переходу на інші гілки, але розташований близько до Тараса Шевченка на синій. Планується будівництво підземного переходу між цими станціями для створення додаткового пересадочного вузла в університетському районі столиці.
Всі станції червоної гілки
Вісімнадцять станцій червоної лінії розподілені по шести районах Києва і відкривалися поетапно протягом сорока трьох років з 1960 по 2003 рік.
Повний список від Академмістечка до Лісової
Всі вісімнадцять станцій червоної гілки з районами, роками відкриття та особливостями:
- Академмістечко — Святошинський район, відкрита 2003 року, остання побудована станція червоної гілки, кінцева західна, обслуговує житловий масив з п’ятдесяти тисяч жителів, КПІ імені Ігоря Сікорського, інститути Академії наук, велика автостанція з маршрутками до передмістя.
- Житомирська — Святошинський район, відкрита 2003 року одночасно з Академмістечком, розташована на Житомирському шосе біля ринку Академмістечко, багатоповерхові будинки вісімдесятих років, торгові центри, супермаркети.
- Святошин — Святошинський район, відкрита 1971 року в складі другої черги червоної лінії, центр одного з найбільших районів Києва з населенням двісті п’ятдесят тисяч жителів, залізнична станція Святошин з пригородними електричками, автобусний вузол.
- Нивки — Подільський район, відкрита 1971 року, великий транспортний вузол з автостанцією Київ звідки відправляються міжміські автобуси в усі куточки України, житловий масив Караваєві Дачі, промислова зона.
- Берестейська — Подільський район, відкрита 1963 року в складі першого розширення метро, житловий масив на Берестейському проспекті, радянські багатоповерхівки шістдесятих-сімдесятих років, школи, дитсадки, поліклініки.
- Шулявська — Шевченківський район, відкрита 1963 року, обслуговує промислову зону Шулявка з заводами і фабриками, Шулявський ринок один з найбільших продовольчих ринків столиці, житлові квартали старої забудови.
- Політехнічний інститут — Шевченківський район, відкрита 1963 року, розташована біля головного корпусу КПІ імені Сікорського, університетська зона з гуртожитками, студентськими їдальнями, бібліотеками, спортивними спорудами.
- Вокзальна — Шевченківський район, відкрита 1960 року як одна з перших п’яти станцій київського метро, обслуговує центральний залізничний вокзал Київ-Пасажирський, звідки відправляються поїзди в усі міста України і за кордон.
- Університет — Шевченківський район, відкрита 1960 року, розташована біля Київського національного університету імені Тараса Шевченка на Володимирській вулиці, Володимирська гірка, історичний центр міста з пам’ятками архітектури.
- Театральна — Шевченківський район, відкрита 1987 року під назвою імені Леніна, потім Городоцького, перейменована в Театральну, обслуговує Національну оперу України, Хрещатий парк, пересадка на зелену гілку Золоті Ворота.
- Хрещатик — Печерський район, відкрита 1960 року як Червона Площа, перейменована 1991 року в Хрещатик, найзавантаженіша станція червоної гілки з пасажиропотоком вісімдесят тисяч на день, головна вулиця столиці, пересадка на синю.
- Арсенальна — Печерський район, відкрита 1960 року, найглибша станція метро у світі на глибині сто п’ять з половиною метрів під землею, світовий рекорд з 1960 року, обслуговує завод Арсенал, Печерські схили, Парк Слави.
- Дніпро — Печерський район, відкрита 1960 року як Ленінська, перейменована 2015 року, станція мілкого закладення біля Метромосту, виїзд червоної гілки на лівий берег через Дніпро, набережна, парки.
- Гідропарк — Дніпровський район, відкрита 1965 року, єдина наземна станція червоної гілки розташована на острові посеред Дніпра на естакаді, пляжі, парк атракціонів, зона відпочинку влітку з великим пасажиропотоком.
- Лівобережна — Дніпровський район, відкрита 1965 року, великий транспортний вузол лівого берега Дніпра, автовокзал Лівобережна, Лівобережний ринок, житловий масив з населенням сто тисяч жителів.
- Дарниця — Дніпровський район, відкрита 1965 року, обслуговує залізничний вокзал Дарниця другий за величиною в Києві після центрального, з’єднання з пригородними електричками, промислова зона, житлові масиви.
- Чернігівська — Дніпровський район, відкрита 1968 року, житловий масив Лівобережний-1 з радянськими багатоповерхівками, розташована на Чернігівському шосе в напрямку до міста Чернігів, школи, поліклініки, торгові центри.
- Лісова — Деснянський район, відкрита 1968 року, кінцева східна станція червоної гілки протягом п’ятдесяти шести років, розташована біля великого лісового масиву, житлові квартали старої Троєщини, чекає продовження лінії десятиліттями.
Графік роботи червоної гілки
Режим роботи червоної лінії синхронізований з графіком усього київського метрополітену і працює вісімнадцять з половиною годин на добу семи днів на тиждень.
Стандартний графік
Відкриття всіх вісімнадцяти станцій відбувається одночасно о п’ять тридцять ранку, коли перший персонал приходить на зміну, вмикає освітлення, запускає ескалатори, відчиняє турнікети. Перші пасажири спускаються на платформи о п’ять тридцять п’ять.
Перший поїзд з Академмістечка відправляється о п’ять тридцять п’ять ранку у напрямку центру міста і Лісової, забираючи ранніх пасажирів які прямують на роботу з нічних змін. З Лісової перший поїзд виїжджає о п’ять тридцять сім у зворотному напрямку до центру.
Закриття станцій відбувається опівночі після проходження останніх поїздів і евакуації всіх пасажирів з платформ на поверхню. Турнікети перемикаються в режим тільки на вихід, нові пасажири не пропускаються.
Останній поїзд з Академмістечка відправляється о двадцять третій тридцять вечора, встигаючи доїхати до Лісової і повернутися в депо до закриття системи опівночі. З Лісової останній рейс виїжджає трохи раніше о двадцять третій двадцять вісім через меншу відстань до депо Харківське.
Інтервали руху
Таблиця інтервалів руху поїздів червоної гілки залежно від часу доби:
| Час доби | Інтервал між поїздами | Завантаженість вагонів | Примітка |
|---|---|---|---|
| 5:30-7:00 | 5-7 хвилин | Низька 20-30% | Ранній час |
| 7:00-9:00 | 2-3 хвилини | Максимальна 100%+ | Ранковий пік |
| 9:00-17:00 | 5-7 хвилин | Середня 40-60% | Робочий день |
| 17:00-19:00 | 2-3 хвилини | Максимальна 100%+ | Вечірній пік |
| 19:00-00:00 | 8-10 хвилин | Низька 20-40% | Вечір-ніч |
Ранкова і вечірня години пік з сьомої до дев’ятої ранку і з сімнадцятої до дев’ятнадцятої вечора червона гілка працює на максимальній інтенсивності з інтервалами два-три хвилини. Вагони переповнені до відмови, люди стоять щільно один до одного, але завдяки короткому інтервалу довго чекати не доводиться.
Денний час з дев’ятої до сімнадцятої години характеризується помірним пасажиропотоком пенсіонерів, студентів, туристів з інтервалами п’ять-сім хвилин між поїздами. Можна сідати, їхати комфортно, читати книжку або дивитися в телефон без натовпу.
Вечір після дев’ятнадцятої години інтервали збільшуються до восьми-десяти хвилин через зменшення пасажиропотоку і економію електроенергії. Останні поїзди йдуть рідко, треба стежити за часом, щоб не пропустити останній рейс опівночі.
Час у дорозі
Повний маршрут від Академмістечка до Лісової займає сорок п’ять хвилин чистого часу в дорозі, проїжджаючи через вісімнадцять станцій з короткими зупинками по тридцять-сорок секунд на кожній. Більшість пасажирів використовує тільки частину маршруту, рідко хто їде від кінця до кінця.
Від Академмістечка до центрального Хрещатика дорога займає двадцять п’ять хвилин, проминаючи дев’ять станцій. Це популярний маршрут для жителів Святошинського району, які працюють у центрі міста в офісах, магазинах, державних установах.
Від Лісової до Хрещатика потрібно двадцять хвилин через вісім станцій. Жителі лівого берега Лівобережної, Дарниці, Троєщини щодня їдуть на роботу в центр саме цим маршрутом, витрачаючи години в дорозі туди і назад.
Середня швидкість руху поїздів червоної гілки становить сорок-сорок п’ять кілометрів на годину з урахуванням зупинок на станціях. Максимальна швидкість вісімдесят кілометрів на годину досягається на довгих перегонах між Лівобережною і Дарницею, Дарницею і Чернігівською на лівому березі, де тунелі прямі без поворотів.
Робота червоної гілки під час повітряної тривоги
Особливості функціонування метро в умовах воєнного стану передбачають спеціальні протоколи безпеки під час оголошення повітряної тривоги по столиці.
Правила при тривозі
Поїзди зупиняються на найближчій станції після отримання сигналу тривоги через систему радіозв’язку з диспетчерським центром. Машиністи гальмують плавно, щоб не створювати паніки серед пасажирів, відчиняють усі двері для швидкого виходу людей.
Пасажири залишаються на платформі до відбою тривоги згідно з правилами цивільного захисту України. Виходити на поверхню під час тривоги категорично заборонено через небезпеку ураження уламками ракет, дронів, роботи протиповітряної оборони.
Станції використовуються як укриття не тільки для пасажирів метро, а й для людей з вулиць. Турнікети відкриваються в безкоштовному режимі на вхід, дозволяючи всім бажаючим спуститися в безпечне місце під землею без оплати проїзду.
Контактний рейл частково знеструмлюється на час тривоги для виключення можливості ураження електричним струмом у разі надзвичайної ситуації. Залишається тільки аварійне освітлення на платформах, в переходах, вестибюлях від автономних генераторів.
Відновлення руху відбувається через десять-п’ятнадцять хвилин після оголошення відбою тривоги, коли диспетчери перевіряють стан колій, зв’язку, електропостачання. Спочатку запускаються перші тестові поїзди, потім рух відновлюється за звичайним графіком.
Найбезпечніші станції
Арсенальна на глибині сто п’ять з половиною метрів забезпечує абсолютну безпеку від будь-яких типів ракетних ударів, які існують у світі. Товща землі і скельних порід над станцією витримає навіть пряме влучення найпотужніших боєприпасів.
Глибокі станції Університет шістдесят п’ять метрів, Театральна шістдесят вісім метрів, Хрещатик шістдесят метрів дають високий рівень захисту від уламків і вибухових хвиль. Ці станції можуть вмістити від трьох до чотирьох тисяч людей одночасно в тісних умовах.
Мілкі станції Гідропарк наземна на естакаді, Лівобережна мілкого закладення десять метрів, Дарниця п’ятнадцять метрів надають обмежений захист від уламків, але все одно безпечніші за перебування на поверхні під відкритим небом.
Системи життєзабезпечення станцій включають примусову вентиляцію яка працює від аварійних дизельних генераторів навіть при повному знеструмленні міста, водопостачання до санвузлів, аварійне світло від акумуляторних батарей на шість-вісім годин автономної роботи.
Як діяти пасажирам
Основні правила поведінки під час повітряної тривоги для пасажирів червоної гілки:
- залишайтесь на платформі спокійно, не намагайтесь вийти на поверхню під час активної тривоги;
- слухайте оголошення персоналу метро через гучномовці, вони інформують про ситуацію кожні п’ять хвилин;
- не панікуйте і не створюйте тисняву біля сходів або ескалаторів, це призводить до травм;
- звільніть місця для сидіння на лавках літнім людям, вагітним жінкам, батькам з маленькими дітьми;
- майте при собі пляшку води, необхідні ліки, зарядний пристрій для телефону на випадок тривалої тривоги;
- після відбою дочекайтеся відновлення руху поїздів, не штовхайтеся до вагонів першого поїзда.
Типовий час затримки при тривозі коливається від тридцяти хвилин при короткій тривозі до двох-трьох годин при масованих ракетних атаках. Найдовша затримка зафіксована при нічних атаках, коли метро не працювало до чотирьох годин поспіль до ранку.
Особливості та цікаві факти
Червона гілка має унікальні характеристики історичного і технічного характеру, які відрізняють її від інших ліній київського метрополітену.
Найстаріша лінія
Відкриття шостого листопада 1960 року зробило Київ другим містом Радянського Союзу з метрополітеном після Москви 1935 року. Будівництво першої черги тривало п’ять років з 1955 по 1960 рік у складних геологічних умовах правого берега Дніпра з його пагорбами і глибокими ярами.
Перші п’ять станцій Вокзальна, Університет, Хрещатик, Арсенальна, Дніпро запрацювали одночасно в один день, відкривши епоху швидкого підземного транспорту в столиці України. Довжина першої черги становила всього п’ять з половиною кілометрів, але це був прорив для міста з населенням півтора мільйона жителів.
За шістдесят п’ять років червона гілка розширилася до вісімнадцяти станцій, збільшивши довжину до двадцяти чотирьох кілометрів. Темпи будівництва були найактивнішими в шістдесяті-сімдесяті роки радянського періоду, після розпаду СРСР будівництво сповільнилося через фінансові проблеми.
Історична цінність архітектури станцій першої черги величезна. Хрещатик, Арсенальна, Університет оздоблені мармуром, гранітом, мозаїкою в стилі сталінського ампіру з колонами, ліпниною, люстрами. Це справжні підземні палаци які вражають туристів з усього світу.
Арсенальна світовий рекорд
“Арсенальна тримає світовий рекорд шістдесят п’ять років. Сто п’ять метрів під землею — це висота тридцятип’ятиповерхового будинку, тільки вниз, а не вгору.”
Глибина сто п’ять з половиною метрів під поверхнею землі робить Арсенальну найглибшою станцією метро у світі з 1960 року. Жодна станція в інших країнах не наблизилася до цього рекорду, хоча в Санкт-Петербурзі і Пхеньяні є станції глибиною понад дев’яносто метрів.
Ескалатор на Арсенальній працює п’ять хвилин в одну сторону, долаючи перепад висоти більше ста метрів. Загальна довжина ескалаторного тунелю сто вісімдесят п’ять метрів під кутом тридцять градусів створює відчуття нескінченного підйому або спуску в підземелля.
Причина такої глибини полягає в особливостях рельєфу Печерських пагорбів, які піднімаються на сто метрів над рівнем Дніпра. Будівельникам довелося прокладати тунель глибоко під пагорбами, щоб вийти на нормальну глибину з іншого боку і продовжити лінію до Дніпра.
Побудована в 1960 році Арсенальна експлуатується шістдесят п’ять років без капітального ремонту глибинних конструкцій. Щороку проводиться тільки косметичний ремонт оздоблення, заміна ескалаторів, модернізація систем вентиляції і освітлення.
Червона гілка метро Києва залишається історичною першою лінією столичної підземки з вісімнадцятьма станціями від Академмістечка до Лісової. Відкрита шостого листопада 1960 року, обслуговує шість районів міста, щодня перевозить сімсот-вісімсот тисяч пасажирів. Працює з пів на шосту ранку до опівночі з інтервалами два-три хвилини в години пік. Арсенальна є найглибшою станцією метро у світі на глибині сто п’ять з половиною метрів, світовий рекорд тримається шістдесят п’ять років. Під час повітряних тривог поїзди зупиняються, станції перетворюються на укриття для десятків тисяч людей до відбою. З’єднує західні райони Академмістечка і Святошина з лівобережними масивами Лівобережна і Дарниця через історичний центр столиці на Хрещатику.
